як у польових умовах визначити naco3 в грунті

dv - об’ємна маса грунту, г/см3 Wt, - фактична польова вологість грунту, визначена термостатно-ваговим методом, % від абсолютно сухої маси грунту. 2. Щоб виразити запаси вологи в мм/га (тобто перевести м3/га в мм/га) 2. Вологість в’янення (ВВ) – одна з найважливіших ґрунтово-гідрологічних констант, тобто для кожного типу грунту є відповідна йому вологість в’янення, яка у свою чергу головним чином залежить від гранулометричного складу: o піщані ґрунти – 1,5 – 2,0 %; o легкосуглинкові – 2,3 – 4,5%; o важкосуглинкові – 7,5 – 12 %; o глинисті – 15 – 18 %. o торф'яні – 27 – 33 % Аналогічно розрахункам запасів вологи в грунті (формула 2), запаси води, що відповідають вологості в’янення розраховують за формулою

В польових умовах іноді виникає необхідність визначити гранулометричний склад ґрунту при картуванні чи виділенні його різновидностей або виробничій характеристиці. Це робиться візуально, або органолептично в сухому і вологому стані. Ґрунт розтирається на долоні, розглядається під лупою, визначається його стан у сухому і зволоженому вигляді при скочуванні. Таке визначення є приблизним, але якщо його ретельно застосовувати, то дає результати, дуже близькі до лабораторного аналізу. Всі групи ґрунтів і порід за гранулометричним складом (пісок, супісок, суглинок тощо) можна розрізняти за цілою низк

В анаеробних умовах розкладання азотовмісних сполук закінчується виділенням аміаку, в аеробних умовах азот аміаку і солей амонію окиснюється до нітратів (солей азотної кислоти). Нітрифікація відбувається в два етапи і здійснюється двома групами нітрифікувальних бактерій. Спочатку нітрифікувальні бактерії (Nitrosomonas, Nitrosolobus та ін.) окиснюють аміак до азотистої кислоти

Для вимірювання температури грунту застосовують поверхневі й глибинні термометри. До поверхневих термометрів належать: 1. Строковий (терміновий) ТМ-3 – для визначення температури поверхні грунту у строк спостереження. 3. Термометр - щуп (АМ-6) – для визначення температури в польових умовах на глибині від 3 до 30 см (можна до 50 см) у строк спостереження. 4. Електротермометри (АМ-2М) – для визначення температури на глибині вузла кущення. 5. Максимально-мінімальний (АМ-17) – для визначення максимальної і мінімальної температури у строк спостережень на різних глибинах орного шару.

Методи визначення гранулометричного складу: 1. Польовий (наближений) - принцип якого полягає в зміні пластичності вологого ґрунту в залежності від вмісту фізичної глини (скачування в шнур та кільце). 2. Лабораторний (точний) - найбільш поширений метод піпетки, принцип базується на залежності, яка існує між швидкістю осідання часток у спокійній воді та їх діаметром. що утворюються в процесі хімічних реакцій. 1. Взяти свіжі зразки досліджуваних ґрунтів і так само як у. попередньому досліді перепустити крізь ґрунти розчин Nа2Н2PO4. У.

Послідовність виконання завдання: При раціональному застосуванні добрив необхідно, в першу чергу, визначити вміст доступних форм азоту, фосфору, калію та інших елементів в ґрунті. В зв’язку з цим, учень повинен вміти самостійно відібрати зразки ґрунту в полі і підготувати їх до аналізу.. Конспект на урок Екологія скачати

Для визначення польової вологості в пронумерований та попередньо зважений бюкс, в польових умовах, набирається ґрунт приблизно на 1/3 ємності бюкса. Щільно закривається кришечкою та максимально швидко транспортується в лабораторію з метою мінімальної втрати вологи. Вологість ґрунту визначають термостатно-ваговим методом. 3. В лабораторії зважуємо бюкс з ґрунтом та кришечкою від нього(а). 4. Поміщаємо кришку на дно бюкса і ставимо в сушильну шафу (термостат). 5. В сушильній шафі при t=105оС ґрунт сушиться на протязі 6 годин. 6. Потім бюкс ставимо в ексикатор з закритою кришкою (для охолодження) і знову зважуємо.

Групування грунтів за ступенем кислотності, визначеної у сольовій витяжці (потенціометрично). Презентація кафедри для абітурієнтів. Посвята першокурсників в студенти. 8 відео з польових екскурсій міжнародної конференції "Pedodiversity: Space and Time". Популяризація науки (Ефір ТРК Буковина від 3.03.2019). перейти на канал >>>.

Визначення потреби грунтів у вапнуванні. Критеріями для встановлення необхідності вапнування грунтів найчастіше служать рН сольової витяжки та ступінь насиченості грунту основами. Згідно з рекомендаціями УНДІЗ (1984) для умов України грунти за потребоб у вапнуванні діляться на такі групи: 1. рН менше 4 – дуже сильно кислі, 2. рН 4,1-4,5 – дуже кислі; 3. рН 4,6-5,0 – середньо кислі; 4. рН 5,1-5,5 – слабо кислі; 5. рН 5,6-6,0 – близькі до нейтральних; 6. рН більше 6,0 – нейтральні. Потреба грунтів у вапнуванні визначають за комплексом

У польових умовах гранулометричний склад ґрунту визнача-ють органолептичним методом шляхом проби на скачування воло-гого ґрунту в кульку, шнур і кільце. Метод ґрунтується на пластичності ґрунтів, тобто на їхні зда-тності змінювати форму при механічної дії. 5. Хід роботи. Знання щільності дозволяє також визначити запаси води і пожив-них речовин у ґрунті, пористість і аерацію, яка має велике агрономічне значення. Визначають щільність згідно з ДСТУ ISO:2001. Щільність твердої фази ґрунту – це відношення певного об’єму твердої фази сухого ґрунту (без пор і повітря) до маси такого ж об’єму води при температурі +40C, або це маса в грамах 1 см3 твердої фази су-хого ґрунту.

У польових умовах застосовують спирто-бензометод, радіоактивні або електрометричні методи. Пластичність властива тільки глинистим ґрунтам завдяки здатності глинистих частинок утримувати воду біля своєї поверхні. Виділяють такі стани за пластичністю (консистенцією): твердий, пластичний і текучий, їх можна досягти штучно, змінюючи вологість ґрунтової пасти.

Визначивши запаси вологи в окремих шарах ґрунту можна (шляхом додавання) визначити запаси у всій товщі ґрунту. За результатами аналізів складається зведена таблиця (Додаток Д). Тема: Структура та фізико-механічні властивості грунтів. Завдання 7. Розділення зразка ґрунту у сухому стані на фракції макроагрегатів. Методика роботи. 1. Середній зразок ґрунту висипають на верхнє сито з діаметром отворів 10,00 мм і просівають через набір сит обережними обертовими горизонтальними рухами по 10 разів в обох напрямках. Слід уникати вертикальних струшувань. Важливо пам'ятати, що завдання аналізування

Вага частинок грунту розміром менше 0,1 мм слід визначити по різниці між вагою середньої проби, взятої для аналізу, і вагою висушеної проби грунту після промивання. Грунт слід просіяти крізь набір сит. Повноту просіювання фракцій грунту крізь кожне сито слід перевіряти над аркушем паперу. Слід також виконувати петрографічну розбирання по фракціям гравію і гальки після розсівання в польових умовах великоуламкових грунтів і визначати процентний вміст різних петрографічних різновидів. Визначення гранулометричного складу ареометріческім методом [18] виробляють шляхом вимірювання щільності суспензії ареометром в процесі її відстоювання.

Такі практичні роботи можуть проводитись в природних польових умовах. Інші основні морфологічні ознаки ґрунту (щільність, пористість та коефіцієнт пористості ґрунту) визначаються безпосередньо в лабораторних умовах по свіжо отриманих розрізах ґрунтової товщі, при цьому студенти ознайомлюються з сучасними методами, приладами та обладнанням, що. 4. Мета роботи: визначити забарвлення та характер його плямистості кожного генетичного горизонту (підгоризонту) зразка ґрунту по мазках у бланку опису зразка ґрунту і зв'язати його з хімічним і мінералогічним складом. Забарвлення ґрунту - одна з найважливіших і найбільш доступних для ока морфологічних і діагностичних ознак.

Основні методи визначення показників та їх призначення встановлює програма робіт в залежності від вирішення конкретних завдань. При визначенні властивостей грунтів розрізняють вихідні (початкові) та похідні показники. До початкових належать: r – щільність грунту, г/см3; rs – щільність часток грунту, г\см3; W – природна вологість; WL, Wp – відповідно вологість на межі текучості та на межі розкочування (тільки для пилувато-глинистих грунтів); Кф – коефіцієнт фільтрації, м/добу. На основі вихідних показників, які визначаються дослідним шляхом (в лабораторії або в полі), розраховують похідні харак

Аналіз ґрунту роблять з узятих у польових умовах проб. Середня проба повинна відбивати дійсний середній стан складу ґрунтів, а тому її беруть з багатьох місць досліджуваної ділянки невеличкими порціями. Середню пробу беруть з однотипних ділянок як щодо агровикористання, так і щодо однотипності внесення добрив. Всі інші показники визначають у лабораторних умовах. Для цього пробу висипають на чистий дикт або товстий папір і руками розминають розминають грунт, що злежався в грудки. Пінцетом відбирають корінці рослин та інші сторонні домішки. Далі добре перемішують, ще раз перетирають у фарфоровій ступці дерев’яним або гумовим товкачем і пересівають крізь сито з діаметром отворів 1мм.

Ґрунт (від нім. Grund — земля, основа) — самостійне природно-історичне органо-мінеральне тіло, що виникло у поверхневому шарі літосфери Землі в результаті тривалого впливу біотичних, абіотичних і антропогенних факторів, має специфічні генетико-морфологічні ознаки і властивості, що створюють для росту і розвитку рослин відповідні умови. Сучасна наука про ґрунти — ґрунтознавство — визначає ґрунт як складову частину педосфери разом з іншими біокосними тілами — ґрунтоподібними тілами (педолітами)