напрямки задіяні при лінгвоцид украінськоі мови у радянський період

Історія лінгвоциду української мови в царські та радянські часи. Лінгвоцид через приниження статусу й престижу мови та оголошення мови неприродною. Лінгвоцид щодо української мови має довгу історію, сторінки якої рясніють підступом, погордою, нахабством, лицемірством поневолювачів та щедро политі сльозами і кров'ю їхньої жертви - нашого народу. Метою нашої роботи є дослідження окремих сторінок історії лінгвоциту української мови. Працюючи над темою, ми зверталися до праць мовознавців та літературознавців О. Данилевської, Л. Мацько, О. Сербенської, Ю. Шевельова та І. Ющука.

Тема лінгвоциду української мови у ХХ ст. досліджена у книзі Л.Масенко, В.Кубайчука та О.Демської-Кульчицької «Українська мова у ХХ сторіччі: історія лінгвоциду». Дослідники пишуть: «Сплановане владою втручання у лексичний склад та внутрішню структуру української мови, спрямування її в бік максимального зближення з російською мовою мало на меті перервати досягнуту у 20-их рр. цілісність української мови, вилучити елементи, що ввійшли до неї з західноукраїнських діалектів». Цей період історики визначають як період безжалісного викорінення всього, що несло в собі хоч найменший натяк на українську самобутність.

“Лінгвоцид (також мововбивство) – свідоме, цілеспрямоване нищення певної мови як головної ознаки етносу – народності, нації. Лінгвоцид спрямовується, у першу чергу, проти писемної форми мовлення. Кінцева мета лінгвоциду є не геноцид, тобто фізичне винищення певного народу, а етноцид – ліквідація цього народу як окремої культурно-історичної спільноти, винародовлення етносу” [44]. Щодо українства, то застосований до нього лінгвоцид був процесом повного знищення самобутності української етнічної писемної мови, передусім у спосіб вилучення з неї “незрозумілих” (певна річ, – для етнічного росіянина

Лінгвоци́д (від лат. lingua – мова i cide – вбивство), також: мововбивство — свідоме, цілеспрямоване нищення певної мови як головної ознаки етносу — народності, нації. Лінгвоцид спрямовується в першу чергу проти писемної форми мовлення. Кінцева мета лінгвоциду є не геноцид, тобто фізичне винищення певного народу, а етноцид — ліквідація цього народу як окремої культурно-історичної спільноти, винародовлення етносу.

ПОНЯТТЯ ЛІНГВОЦИДУ. Лінгвоци́д (також: мововбивство) — свідоме, цілеспрямоване нищення певної мови як головної ознаки етносу — народності, нації. Лінгвоцид спрямовується в першу чергу проти писемної форми мовлення. Кінцева мета лінгвоциду є не геноцид, тобто фізичне винищення певного народу, а етноцид — ліквідація цього народу як окремої культурно-історичної спільноти, винародовлення етносу. Лінгвоцид є передумовою масової денаціоналізації та манкуртизації: без нього неможлива втрата народом історичної пам'яті, етнічного імунітету, національної самототожності, а без цього, своєю чергою, н

Етапи нищення української мови у радянський та пострадянський періоди. Навіть така сувора наука, як кібернетика, і та знайшла в українській мові свою першодомівку, адже маємо факт унікальний – енциклопедія кібернетики вперше в світі вийшла українською мовою в Києві (Олесь Гончар). Эта мова величава и проста (Володимир Маяковський). У Радянському Союзі гарантувалась рівність прав націй і територій. Російсько-радянська імперія була структурована. Вона функціонувала у вигляді союзних республік, кожна з яких мала формальний державний статус. Мітки: лінгвоцид, українська культура, українська література, українська мова. Немає коментарів: Опублікувати коментар.

У статті розглянуто особливості лінгвоциду (мововбивства) як соціолінгвістичного явища, визначено вплив асимілятивних факторів на процес розвитку української мови в дискурсі мовної політики керівництва України радянського періоду. Проаналізовано чинники, які згубно вплинули на формування українського лінгвопростору.

Дослідження історії розвитку української мови за радянських часів пов’язане з аналізом мовно-культурної політики радянського керівництва. Стратегічна мета радянської політики базувалась на злитті націй і злитті національних мов. Радянське керівництво в галузі мовно-культурної політики продовжувало політику Російської імперії, яка була спрямована на асиміляцію народів імперії.

Лариса Масенко, Віктор Кубайчук, Орися Демська-Кульчицька. У збірнику вміщено документи і матеріали, що стосуються мовної політики радянського керівництва на теренах України. Вони проливають світло на підступне втручання у внутрішній розвиток української мови, спрямоване на штучне зближення її з російською і знищення як незалежного мовного утворення. Розкривається специфіка лексикографічної, термінологічної й правописної практик радянського періоду, метою яких, починаючи з 30-х років, було поступове вилучення питомих рис української лексики, фразеології і навіть деяких словотвірних та граматич

Взято з сайту movahistory.org.ua/wiki/Масенко_Л._Мовна_політика_в_УРСР:_історія_лінгвоциду. Масенко Л. (Передмова до книжки Українська мова у ХХ сторіччі: історія лінгвоциду. Документи і матеріали. За ред. Л. Масенко. К.: Вид. дім Києво-Могилянська академія — 2005.) Дослідження мовних процесів, що відбувалися в СРСР, передбачає аналіз як зовнішніх аспектів побутування національних мов у союзних республіках, так і внутрішньомовних явищ, спричинених мовно-культурною політикою радянського керівництва

Дерусифікація України, розпочата революцією 1917 і відродженням української державності була перервана окупацією України радянським військом у 1919—1920. Встановлення радянської влади відновило панівне становище росіян в Україні[30], що виявилося зокрема у пануванні російської мови. Російською мовою було ведено діловодство партійних і державних, установ; нею ж друкувалася більшість офіційних органів преси, декретів, відозв тощо. Книжкова продукція 1919—1923 за мовою була переважно російською[31]. Розпочата на

Лінгвоцид через «зближення» і уподібнення. Втручання у структуру та функціонування української мови розпочалося ще в царській Росії. «Дбала цензура навіть про чистоту і нашої вкраїнської мови, стверджує І. Огієнко, - вона не дозволяла неологізмів, не допускала нових слів, що показують якісь культурні розуміння…». Однак тотальний наступ на структуру української мови розпочався в УРСР.

Лінгвоцид щодо української мови Хронологія чорних подій. Слайд 3. Указ Петра І про заборону друкувати в Малоросії будь-які книги, крім церковних, які необхідно "для повного узгодження з російськими, з такими ж книгами справляти, щоби ніякої різниці і окремого наріччя в них не було". Слайд 4. 1753 рік Указ про заборону викладання українською мовою в Києво-Могилянській академії. Слайд 5. 1789 рік Розпорядження Едукаційної комісії Польського сейму про закриття руських (українських) шкіл та усунення з усіх інших шкіл руської мови. Слайд 6. 1817 рік Постанова про викладання в школах Захід

Йшлося, що українська мова зазнавала всіляких утисків збоку сусідньої держави, починаючи з 16-го століття. Є численні документальні підтвердження цього. Низка фактів свідчить про продовження так званого лінгвоциду української мови і тепер. Не зважаючи на те, що закон Ківалова-Колесниченка вже ухвалений Верховною Радою, він досі не підписаний Президентом. Не розглядає подання стосовно цього й Конституційний Суд України.

Лiнгвоцид через привiлеї для панiвної мови i її носiїв. Будь-якi cпроби змiнити статус української мови викликали шалений опiр не лише можновладцiв i обивателiв, а й певної частини вчених, у тому числi й фiлологiв. Для прикладу наведемо слова мовознавця, члена-кореспондента АН СРСР О. Трубачова: «Чи етично скарги про становище української мови починати з того, що вона «не є державною» (з листа Ю. Заплетiна, Ужгород)? Зараз, коли українська мова оголошена державною, знову чується галас про права людини, про свободу вибору мови.

Лінгвоцид щодо української мови має довгу історію, сторінки якої рясніють підступом, погордою, нахабством, лицемірством поневолювачів та щедро политі слізьми й кров’ю українського. народу. Московське духівництво влаштувало суд над українськими книжками Кирила Ставровецького, в яких, на погляд неосвіченої Москви, «сыскалось много ереси». Цар Михайло Федорович особисто наказує «те книги собрать на пожарах сжечь» (чим не Німеччина 1930-х років?) і жодної літератури українського виробництва в Москві не продавати (українських друкарень у ті часи було набагато більше, ніж російських).

Лінгвоцид української мови (Хронологія). 1690 р. — «Анафема» Московського собору на «киевские новьіе книги» книжки П. Могили, К. Ставровецького, І. Галятовського, Я. Барановича, А. Радивиловського, І. Славинецького та інших, писані тодішньою українською літературною мовою. 1693 р. — Заборона Московського патріарха привозити до Москви українські книжки. 1709 р. — Указ Петра І про запровадження цензури при друкуванні українських книжок у Москві. 1729 р. - Указ царя Петра II (внука Петра І), який зобов'язував переписати з української мови на російську всі державні постанови й розпорядження. 1755, 1766, 1769, 1775, 1786 рр. — Заборони Петербурзького синоду друкувати українські книжки.

Українська мова за 4 останні століття пережила безліч придушень, тому і не стала загальновживаною і загальнонародною. Понад 4 століття в українців намагалися відібрати мову: законами, анафемами, указами, державними актами. Для порівняння: історія фіксує небагато проявів лінгвоциду на планеті: згадується у цьому зв'язку окупована Каталонія і заборона режимом Франко каталонської мови, лінгвоцид щодо української мови в Російській імперії та Радянському Союзі й лінгвоцид удегейської мови в СРСР. В одному матеріалі непросто розглянути майже півтори сотні (в історичних довідниках найчастіше зустрічається число 134) задокументованих актів придушення української мови.

1.Український лінгвоцид. Лінгвоци́д (також: мововбивство) — свідоме, цілеспрямоване нищення певної мови як головної ознаки етносу — народності, нації. Лінгвоцид спрямовуться в першу чергу проти писемної форми мовлення. Лінгвоцит української мови розпочався, коли в 1720 році з'являється імператорський указ Петра І про заборону друкувати в Малоросії будь-які книги, крім церковних, які «необхідно «для повного узгодження з великоросійським, з такими ж церковними книгами справляти…, щоби ніякої різниці і окремого наріччя в них не було». 1847 рік - судовий процес над Кирило - Мефодієвським брат